Напрочуд гарне весільне вбрання з брокарду, дюшесу й мережива. У силуеті сукні вже простежується вплив кутюр’є Поля Пуаре. Саме він увів у моду вільний одяг, натхненний античністю та японською культурою.
Рукава сукні асоціюються з кімоно, а тунікоподібна верхня частина спідниці запозичена з давньогрецького одягу, але осучаснена асиметричною лінією низу. Талія трохи завищена за модой 1910-х років і підкреслена багаторядним перловим декором. Перлами оздоблені декольте, ліф і края рукавів. Ще два перлинних акценти – там, де туніка ховається під шлейф.
Для оздоблення взяті не натуральні перли, а штучні, що теж було прикметою часу. На початку ХХ століття з недоступного предмета розкоші ці прикраси перетворюється на цілком демократичний матеріал, придатний і для створення недорогих, але ефектних прикрас, і для декорування одягу.
Остаточно затвердила в моді штучні перли Коко Шанель, яка відкрила свій перший бутік у Довілі якраз 1913-го – у тому ж році, коли було зшито весільну сукню Марти Йокум.